Про централізованість, некомпетентність і Українську державу

1.

Однією з проблем сприйняття політики в Україні є уявлення про те, що політичні або управлінські рішення приймаються усвідомлено; є невипадковими, виваженими, обґрунтованими, “розумними”.

МОН не має інформації про те, скільки в Україні студентів. Але справа не в МОН. Це лише один з прикладів, до того ж не найкритичніший. Українська влада керує, не знаючи, чим керує. Латає діри. Вирішує поточні проблеми.

Проблем багато. Бажання контролювати якнайбільшу кількість всього на якнайвищому рівні призводить до того, що з’являється надто багато речей, які можна зробити лише з дозволу центру. Центральна бюрократія навантажується цим і ресурси робити щось інше в неї банально зникають. Тому державне управління в Україні – це постійне вирішення проблем, які постійно виникають. Антикризовий менеджмент, якщо хочете.

Нижчі рівні перекладають папери. З Союзу ми успадкували чиновницький страх прийняти будь-яке самостійне рішення. Всі проблеми передаються по ієрархії нагору, нагорі їх якось вирішують – видають папір. Ієрархія передає цей папір назад. Щось інколи робить. Переважно звіти пише. Або плани. Чи ще щось. Абсолютно відірване від реальності. Створене на виконання якогось наказу. Існує в паперовій задзеркальності.

2.

Стратегією не займається ніхто. Нема часу. Якщо десь в Україні і виникає стратегія – вона зазвичай схожа на тактику. Або має недержавне походження.

Мало того, що управлінці часто не є професіоналами у сфері своєї компетенції, вони зазвичай навіть не мають часу в ній розібратися. Не мають часу проаналізувати стан справ і сформувати бачення розвитку. Це робить хіба громадянське суспільство. Воно проштовхує стратегічні реформи. Урядові, натомість, – тактичні або неефективні. Користі від них мало. Їх створюють люди, які погано дружать з реальністю.

Майже жоден держаний орган не відповість вам на питання, на яку стратегічну ціль він працює. Якою бачить галузь своєї компетенції через 10 років. Який план дій. На якому етапі плану дій ми перебуваємо зараз.

Інколи ці плани, звісно, є. Зазвичай максимально абстрактні. Формальні. Не реальні. Такі, які насправді не виконуються.

3.

В нас часто складається враження, що в країні немає єдиного управлінського центру. Наприклад, військовою операцією на Сході не керують централізовано. Все відбувається хаотично. Відтак, погано. Тоді ми шукаємо виправдання.

Зрадники. Боротьба корисливих керівників. Слова, а не дії. Невиконання обіцянок. Це все, безперечно, є. Але основна проблема не в цьому. Первинне враження правильне. Системи немає. І тут не треба жодних виправдань.

В країні справді немає єдиного управлінського центру. Його немає в жодній галузі. Навіть, якщо він є, то він некомпетентний. Він просто не володіє достатньою інформацією для прийняття рішень. Вони приймаються, по суті, випадково.

Випадково приймаються закони. Випадково вирішуються долі. Випадково розподіляються гроші. Хтось щось пролобіює. Хтось щось зрозуміє. Хтось щось зробить. Випадково. Депутат розбереться в законопроекті. Чиновник проаналізує статистику. Випадково. Час від часу. Без системності.

4.

Ви скажете “розділення влад”. Але розділення не заперечує наявності сильних компетентних управлінських центрів. Просто сфери їхніх повноважень мають бути різні. Компетентне управління повинно існувати. Інакше держава розвалюється.

Її може стримати хіба відмінна від державної жорстка вертикаль влади, побічним ефектом існування якої буде підтримування державності. Неформальна управлінська система Януковича, наприклад. Однак і вона впала через свою нездатність приймати адекватні рішення. Нездатність прораховувати наслідки своїх дій. Нездатність стратегічного мислення.

Система зникла – і країна повалилася. Крим захопили саме тому, що жодної управлінської системи не було. Утворився вакуум влади. І його зайняли. Зайняли Донбас. Свято место пусто не бывает. І вони спробували в Харкові. Почали в Одесі.

Частково там запрацював інший варіант зовнішньої підтримки державної системи. В Дніпропетровську, Одесі і Харкові була критична кількість тих, хто хотів зберегти Україну. Вони її зберегли (треба розуміти, що критичність була не лише кількісною, а якісною). В Криму її не було, Крим пішов. В Дніпропетровську був Коломойський. В Донецьку Ахметов усунувся. Результат на лицо.

З іншого боку, і центральна влада вже трохи спохватилася. Відреагувала. Аваков прилетів до Харкова і зачистив ОДА. Але якби все працювало правильно, то це була б не реакція. Це все було б попереджено. Цього би не сталося.

5.

Всі наші потуги – це залатування дір. Реакція. Реакція або ентузіазм зовнішніх до держави сил.

Добровольчі батальйони. Добровольча поміч переселенцям. Країна тримається на добровольцях. Держава вирішує поточні проблеми. Вона не справляється з ситуацією. Не знає, що робити далі. З переселенцями. З добровольцями. З Донбасом.

За 9 місяців держава не спромоглася на жодну реформу, яку можна було б зараховувати до заслуг державного апарату. Йому потрібна децентралізація. Не тому, що це модно. Тому що інакше державний апарат загинається.

Існує два принципи. По-перше, кожному потрібно мати відповідальність за свою ділянку роботи. По-друге, кожен має робити її якісно. Центр не може відповідати за все, бо він не має (часових і управлінських) ресурсів зробити все якісно. На місцях же до того часу не зможуть робити все якісно, поки не матимуть відповідальності за те, що роблять. Ну і ресурсів (владних і грошових) для управління сферою своєї відповідальності.

6.

Відповідальність центральних органів влади – окрім специфічних функцій типу зовнішніх зносин – це здійснення загального керівництва і стратегічного планування. Поки вони не будуть звільнені від решти повноважень, робити цього не почнуть. Поки вони цього не роблять, всі їхні рухи – тупцювання на місці.

Уявіть людину, яка робить купу справ водночас, намагаючись при цьому іти. Вона дезорієнтована. Вона не знає напрямку, бо не має можливості відірвати очі і оцінити ситуацію. Рішення про напрямок руху вона перед кожним кроком приймає заново. Часто в протилежному напрямку. Чи далеко вона зайде? Чи швидко дійде кудись?

Ця людина – провідник, вона веде за собою інших. І їй потрібно віддати всі інші справи іншим. Їй потрібно зосередитися на визначенні шляху. Добрий провідник буде добре вести, він не може добре вести і водночас добре лікувати отит.

Львів під час Форуму видавців 2014


Платанова алея в Стрийському парку

Ще 8 фотографій

Прогулянка Києвом

На державні свята, та ще й влітку, Київ вимирає. Мешканці роз’їжджаються. Забирають з собою частину мотлоху, який переповнює місто, і в нього з’являється можливість несміливо видихнути, поки варвари не повернулися. Вихідні закінчуються і юрба охочих завоювати столицю виникає знову.

Отже. Святкова прогулянка Києвом у День Конституції України.

27 фотографій

Увага! Поділ в небезпеці

Небезпека на задньому плані. Її адреса — Нижній вал, 27-29. Воно називається «Подолъ Престижъ». На сайті пише, що «основная концепция проекта — возвести дом в стиле „старого“ Подола, в сочетании с новейшими тенденциями архитектуры. „Подол Престиж“ это уникальный проект, который обладает одновременно комфортом, эстетикой, безопасностью и презентабельностью. Проект был создан с целью вернуть былой внешний вид улице Верхний вал».

Якщо закрити це сороміцтво фіговим листком, виходить дуже навіть непоганий краєвид. Люблю Поділ!

Київ vs Львів: як впорядкувати вивіски

Це типовий київський фасад. Його ключовою рисою є жахлива вивіска, яка закриває собою весь перший поверх. Київ сьогодні просто засмічений візуальним брудом. Однією з причин цього є невпорядкованість вивісок, за якими не видно архітектуру. В місті існує Порядок розміщення вивісок, але його ніхто не виконує. Передовсім міська влада, яка на все забила і не прикладає жодних зусиль для того, щоб змусити підприємців виконувати свої рішення.

Інший приклад — Львів. У 2011 році там прийняли новий Порядок встановлення вивісок. Він цікавий з двох причин. По-перше, ним передбачено демонтаж вивісок, які порушують положення (формально це передбачено і в Києві). По-друге, воно містить додаток, де основні правила подані в доступній візуальній формі.

Читати далі

Як брешуть ЗМІ: нічні маршрутки в Києві

10 серпня 2013 року в жж-спільноті KievCityProject була опублікована пропозиція впровадження в Києві нічних автобусних маршрутів: спочатку п’яти, а потім ще двох. Тоді виникла концепція і була створена ця карта:

У березні 2014 року розробники пропозиції почали лобіювати її через пресу, зокрема з’явилася стаття в газеті «Сегодня». Варто звернути увагу, що в заголовку було написано: «В Киеве хотят ввести ночные маршрутки по 5-6 гривен». В тексті публікації також всіляко наголошувалося, що це просто пропозиція мешканців.

Аж от на початку червня ця тема знову з’являється в медіапросторі. При чому вже в цілком стверджувальній формі. Для прикладу, ТСН 3 червня написала, що «Цього тижня у роботі київського громадського транспорту відбудуться приємні зміни. Найближчим часом буде запущено 7 експрес-маршрутів, що будуть працювати після 24-ї години. Вартість проїзду буде у два рази дорожчою.» Приблизно такими ж самими були повідомлення й інших ЗМІ: без посилань на ініціаторів і власне інформації про те, що це лише пропозиція небайдужих киян, а не доконане рішення міської влади.

Насправді ніякого рішення про запровадження нічних маршрутів не було. Більше того, ця тема актуалізувалася з цілком протилежних причин. 2 червня, за день до нової хвилі публікації, профільний заступник голови КМДА Михайло Костюк заявив в коментарі газеті «Вести»: «Мы изучали вопрос — постоянного потока пассажиров ночью нет. Ведь работа метрополитена и последние рейсы автобусов заканчиваются после часа ночи, а для отдельных пассажиров есть такси. Но если где-то есть стабильный пассажиропоток, и будет заполнена хотя бы половина маршрутки, мы можем продлить маршрут на 30-40 минут. Например, если какое-то предприятие закончило смену в час или два часа ночи, и надо доставить 150 человек в один район, руководство может обратиться в „Киевпасстранс“, и мы обязательно поможем. Мы намерены локально действовать по таким заявкам.»

Тобто КМДА офіційно заявила про те, що введення нічних маршрутів не на часі і вона відмовляється це робити. Що, між тим, викликає велике обурення, бо така позиція базується на цілком неправильній аргументації, з приводу чого я навіть встиг повисєрать в фейсбучику:

Як показує недовге гугління слів «нічні маршрутки київ», першими налажали Плюси. Після інформаційного шуму 2 червня, спричиненого коментарем Костюка, вони, вочевидь, вирішили дати в Сніданку щось більше, ніж решта ЗМІ, і розповіли про ідею Київських проектів. Потім про це написала ТСН і почалася перша хвиля.

Вчора такий собі пан Ігор Тихолаз розмістив цю новину в себе на фейсбуці, після чого пішла друга хвиля, яка накрила навіть вельми поважні ЗМІ.

Цікаво, що сьогодні Тихолаз зрозумів свою помилку. Він додав спростування (чого, до речі, не зробило жодне ЗМІ) і написав: «Панове журналісти — вчитись, вчитись і вчитись. Першооснова новини — перевірка джерел!» Вочевидь, випадково, але розвів, як кошенят.

Зверніть увагу, журналісти давали новину про важливе нововведення в житті столиці з посиланням на фейсбук людини, абсолютно не пов’язаної з міською владом чи міськими проблемами: вона не є міським чиновником чи депутатом, або навіть експертом чи аналітиком в цій темі; вона запостила цю новину без жодного посилання на джерела. Але цього виявилося достатньо, щоб новина була опублікована.

Отже, наші герої: bit.ua, Finance.ua, Gazeta.ua, INTV, zik, Корреспондент, Московский Комсомолец, Наш Киев, Обозреватель, ТСН, Українська правда, Факти, Цензор.нет, Экономические известия.