Харкове, я люблю тебе!
Він називає себе “першою столицею”. Такий весь авангардний, модерністський, конструктивістський, але водночас слобідсько-український. З презентабельними центральними площами і надзвичайно роздовбаними тротуарами. З напівпорожнім – за київськими мірками – метром. З Держпромом. З Кернесом, Жаданом, Скрипником, Гамлетом, Дроздовим і Єрміловим. Пушкінською і Сумською. ХАТОБОМ і рагульською церквою “під бароко” навпроти. З Матір’ю Божою на місці Леніна. Дебільно написаним текстом і андеґраундною новою українською культурою. З перевезеним зі Севастополя пам’ятником Сагайдачному. Зеленими маршрутками і Куличничами. З туалетом в метро. Приїжджими студентами і міською культурою, виплеканою радянськими інженерами. З повільним темпом і спокійним центром.
Типове губернське місто Російської імперії. І тут – 5 хвилин слави – столиця Радянської України в її найкращі часи. Щось середнє між Житомиром і Московою, залите сонцем і останнім осіннім теплом.
Харківські дворики прекрасні.
Млію від цих випуклих знаків метро.
Баян-баяном, а як же, до біса, красиво.
Гамлет прекрасний.
Мистецтво, а не пр-кампанія мера чи голови РДА (він же кандидат в депутати).
Міняю Гамлета на Сагайдака.
Тут нормально переклакають колію, а не кладуть богомєрзкі “безшумні плити”. Щоправда, перекладають лише навпроти офісу Кернеса, трамваї їздять як гроби.
Кернес за Червону Армію!
“Не пей, качайся”!
Весь Харків. Ліворуч французький ресторанчик в сучасному будинку з легкими мотивами “хачу как в Паріже”. Праворуч сучасні житлові багатоповерхівки. Прямо – напівзруйнований модерністський будинок.
Не впевнений, що більший символ Харкова: ХАТОБ чи зелена маршрутка.
Трамвайчики з Риги.
3 жовтня 2015